ЕЛЕМЕНТИ НАРОДНОЇ ПЕДАГОГІКИ В ТРУДОВОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Предыдущая12345678910111213141516Следующая

Культурний та економічний розвиток України буде неможливим без виховання у підростаючого покоління національної свідомості та гідності. І якщо ми хочемо виховати сильну людину, яка здатна допо­магати іншим, гармонійну людину, то повинні з дитинства привчати дитину до праці, праці духовної, інтелектуальної, фізичної. Це одна з головних умов протистояння бездуховності, накопиченню, бездіяль­ності, лінощам, дармоїдству, а на сьогоднішній день — ще й таким негативним явищам, як наркоманія та хуліганство, що значно помо­лодшали і зачіпають навіть дітей. Тому альтернатив тут немає. Тільки різноманітна розвиваюча праця в змозі виховати людину й громадя­нина.

У справі виховання молоді велику роль відіграють традиції народ­ної педагогіки. Вся народна система виховання заснована на трудовій ідеї. Праця є першоосновою людського життя, провідним засобом виховання та створення матеріальної і духовної культури. Емпіричні педагогічні знання як досвід народу знаходять вияв у фольклорних творах з дидактичним змістом, у звичаях та обрядах, святах, якими супроводжуються найважливіші події в житті сім'ї та громади, в іїрах та іграшках, в одязі, в харчуванні тощо.

Українська етнопедагогіка покладає на батьків піклування про своїх дітей. Ось чому найпершим осередком, в якому дитина залу­чається до праці, виступає сім'я. Виконуючи різні справи, члени родини весь час перебувають у взаємодії. Таким чином, праця істотно впливає на людські стосунки, на формування морального ставлення до людей.

Народна система залучення дітей до праці у сім'ї поетапна і багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім'ї навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. У народі побутував звичай: дівчинці відтинали пуп до гребеня, щоб вміла добре прясти, а хлопчикові — до сокири, щоб був добрим майстром [40].

Засобами трудового виховання в народній педагогіці виступають фольклор, ігри та іграшки, систематична участь дитини в трудових операціях, процесах, продуктивній праці.

Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійсню­валось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалася наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Так, залучаючи дітей до сільськогосподарських робіт, найперше їм доручали пасти худобу. З віком дитини змінювались види свій­ських тварин, які вона пасла у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. При чому, до випасання коней, тим більше нічного, залучалися тільки хлопці. Досить цікаво описує обов'язки пастухів, їх співпрацю, піклування старших (10—12-річних) дітей про молодших (7-річних) О. Воропай [12, 358]. Дівчаток якнайраніше треба привчати до хатньої роботи, а хлопчиків до роботи в госпо­дарстві. І хоча в сучасних умовах важко знайти посильну роботу для 4—Ч>-літніх дітей, батьки повинні наголошувати щораз на тому, що їм потрібна допомога дітей. Адже, якщо мама все й зробить втричі швидше, дочка,коли виросте, не захоче нічого робити, бо не вмітиме.



Трудове навчання й виховання в народній педагогіці умовно поділяють на три етапи: вступний або ігровий (від 2-х до 6—7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), основний або завер­шальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі, протягом 2—3 років, дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, у вмиванні, в одяганні та роздяганні), засвоює правила користування предметами та елемен­тарні норми поведінки. І, звичайно, вступає в працю психологічно, засвоюючи слова "праця", "працьовитий", "працювати". Ефективним засобом трудового виховання на цьому етапі (до 7 років) виступає український фольклор, зокрема, такі його жанри, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця ("Ой люлі,люлі", "А люляй мій, люляй", "Колисала би-м та", "Сину мій любенький", "Ладі-ладусі", "Сорока-ворона", "Кую-кую чобіток", "Зайчику, зайчику" та багато інших) [49]. Персонажі тут наділені казковими, барвистими рисами, приваблюючими для малят.

Розглянемо цикл колискових пісень про котика: "Ой, котику, котику", "Ходить кіт по горі", "Ой, ну люлі, коточок" тощо, які закликають котика працювати — дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, мести хату й сіни, вчитися шити, молотити.

Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного пока­рання: "Бити кицю, бити — не хоче робити". Ганебно і красти. За те, що кіт "вкрав у баби квітку", "стала Галя кота бить, щоб не вчився так робить". І як висновок:

— Не вчись, коте, красти,

А вчись, коте, роботу робити.

Бери ціп, іди на тік

Жита молотити ("А ти, коту, кітку").

Таким же мотивом пройняті колискові пісні "Ой, ну люлі, коточок", "Ой був собі коточок".

І, навпаки, той котик, який сумлінно працюватиме, буде "дити­ноньку колихати", одержить нагороду:

— Дамо тобі папи та у твої лапи,

Дамо тобі сала, щоб дитина спала. ("Коте сірий").

Та найвища нагорода — пошана від людей. Не випадково колис­кова пісня "Ой був собі коточок" закликає:

— Не вчись, котику, красти,
А вчися робити —
черевички шити.

Та й не дорогії — по три золотії. Будуть люди купувати, будуть тебе шанувати.

Наведені вище та інші поетичні звертання до котика збуджують у дитини інтерес і повагу до праці.

Не менш важливий педагогічний сенс щодо цього мають і інші пісні, які широко побутували в українській родинній етнопедагогіці. Дружну й наполегливу працю славить, наприклад, пісня "Два півни­ки". Бабуся не хоче продати бичка (пісня "Та продай, бабусю, бич­ка"), бо віїі багато працює. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все живе і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити

не можна. У багатьох колискових піснях мати, звертаючись до свого сина чи доньки із закликом працювати, висловлює надію, що з них будуть гарні трудівники, помічники батьків:

— Люлі — люлі, дитино,
Поїдемо по сіно,
Візьмемо тебе з собою,
Ти нам будеш слугою.

Або забавлянка "Потягусі-потягусі":

— На Галю ростусі, щоб Галочка росла,
Росла-виростала, щоб Галочка своїй мамці скоріш в поміч стала. Діток колихала і хату доглядала.

Або пісенька "Кукуріку, півнику, дарма":

— Дивись, яка дівчина гарна —
І хліб пече, і хрін товче,

І розсаду полива, і на хлопців погляда.

Ще звернемо увагу на обрядові пісні. Більшість обрядових пісень зв'язано з працею людей коло землі. У кожну пору господарського року виконувалися певні обряди та відповідні їм пісні. Найважливіші серед цих пісень — колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові. Коляд­ки і щедрівки — величальні пісні, які славили людину-трудівника. Висловлювалися побажання щастя, здоров'я, доброго врожаю і приплоду худоби. Веснянками закликали добрий урожай. Найпоши­реніша дитяча веснянка "Ой весна, весна, днем красна". Або свято Сороків. На це свято виткали "соловейчиків", "голубочків", "жайво­ронків", присипали їх маком, цукром. Ці незвичайні іграшки — обереги роздавали дітям. Малеча влаштовувала ігри з цим печивом, біга­ла наввипередки по вулицях, садах, городах, вітала усіх з весною. Чулися пісні-заклички:

Пташок викликаю з теплою краю — Летіть, соловейки, на нашу земельку, Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки...

або

Жайвороночки, прилетіть до нас, Тепло-літечко принесіть нам, Зима надоїла — весь хлібчик з'їла.

Дуже врочисто відзначалося закінчення жнив. Люди співали обжинкових пісень, уславляючи хліборобську працю, дякуючи щедрій ниві, пишаючись добрим врожаєм.

Працелюбність українського народу знайшла своє відображення у казках [46]. Здебільшого тут змальовані працьовиті персонажі (Іва-сик Телесик, Котигорошок). Вони розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі. В казках засуджуються ледарі і нероби. Вони зображені як хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочин. Герої казок за чесну і сумлінну працю одержують нагороду, а за бездіяльність зазнають покарання ("Дідова дочка і бабина дочка" тощо).

Широко представлена праця, знаряддя праці, її результат в українських загадках [47]. Такі загадки спонукають дитину замислю­ватись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці: "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Внизу роги, а зверху хвіст" (Вила), "Двоє держать, двоє пхають, а двоє дивляться чи попа­дає" (Пальці тримають голку, засиляють нитку, а очі дивляться).

Багато прислів'їв та казок розкривають ставлення людини до праці: "Праця людину годує, а лінь марнує", "Щоб людиною стати, треба працювати", "Землю прикрашає сонце, а людину праця".

Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебіч­ну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги:

—подбати про вдалий початок роботи. В народі кажуть: "Добрий початок — половина справи";

—працювати енергійно, а не "як мокре горить", зосереджено, не поспішаючи і не відволікаючись від головного ("Хто спішить, той людей смішить");

—бути витриманим, наполегливим, організованим, не боятися труднощів ("Вовків боятися — в ліс не ходити");

— доводити розпочату справу до кінця ("Кінець — справі
вінець").

Як уже зазначено, засобом трудового виховання є українські народні ігри [23]. Саме народні ігри побутової та трудової спрямо­ваності відображають у своєму змісті повсякденну працю людей та знайомлять із професіями, окремими елементами трудового процесу ("Жили у бабусі....", "Ой сусіди, сусідоньки", "Куй —куй, ковалі...", "Як було у баба..", "Мак", "Редька", "Шевчики", "Бондар" тощо).

Не будемо детально зупинятися на специфічних особливостях народних ігор. Звернемо увагу лише на одну — ігри, завдяки своїй структурі, дозволяють об'єднати від 10 до 20 дітей, тобто всіх бажаю­чих грати. Це має неабияке значення для вправляння дитини у трудо­вих діях та запам'ятанні послідовності трудових операцій.

Наведемо фрагмент народної української гри "Редька":

— Бабо, дай редьки! — Скопай свою грядку! "Сусідка" обхо­дить навколо, імітуючи копання.

— Бабо, дай редьки! — Посади собі. Обходить кругом, начеб­то садить.

— Бабо, дай редьки! — Посапай собі. Імітуючи сапання, об­ходить кругом.

— Бабо, дай редьки! — Підгорни собі. Підгортає навколо.

— Бабо, дай редьки! — Прополи собі. Полючи, обходить нав­коло.

— Бабо, дай редьки! — Вирви собі.

Ой, як непросто поласувати редькою! В грі перед дитиною пое­тапно розкрито трудовий процес вирощування городини. І тому її реальна допомога на городі деякою мірою полегшує працю батьків.

Цікавим в народній педагогіці може бути і той факт, що навіть навчання в парафіяльних школах починалося із закінченням циклу осінніх робіт. Навчальний рік закінчувався з настанням перших теплих днів, і діти поверталися до участі в господарсько-побутовій праці.

Використання ідей та традицій народної педагогіки збагатить зміст і методику трудового виховання в сім'ї і сучасних дошкільних закладах, закладе основи працелюбності у дітей, почуття любові до свого народу, до його звичаїв та трудових традицій.


0779904247191612.html
0779955577613673.html
    PR.RU™